Автор:Штилюк Валерія, учениця 5 класу                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                             КАЗКА ПРО АКВАРІУМ                                                                                                                                                                                                                                                                                                              В одному підводному царстві з чудернацькою назвою «Акваріум» жили-поживали його мешканці: ціла сімейка рибок великих і малих Аквік, Рара, Мечо, Скаля, Фрезо, двоє трудяжок равликів Трудик і  Працько  та двоє пустунят-жабенят  Квак і Квек.

         На самому дні, серед каміння і піску, у гущавині водоростей, розмірено і плавно протікало життя смугастого дядька Сома .

Королевою того прекрасного царства була Золота Рибка. Вона гордо, красуючись, плавала у верхніх  кришталевих шарах води і звідти спостерігала за життям у своєму царстві «Акваріумі».

         Спокійним і тихим було б тут життя, якби не оті пустунята - жабенята! Вони цілими днями, а інколи і ночами, коли на «Акваріум» потрапляло світло дивного світила «лампочки», пустували, шуміли, верещали. Та якби тільки й того! А то ж іще й зачіпали інших мешканців: то прокатаються зверху на дядькові Сомові з веселими викрикуваннями: « Ану, давай! Швидше! Додай газу!», то вчепляться за хвоста якоїсь рибки і висять, як на турніку, піджимаються, наче вони великі спортсмени. Та найбільше страждали від їхніх розваг равлики Трудик і  Працько. Бо жабенята все насміхалися з них, що ті такі повільні, неповороткі.

Коли равлики піднімалися по стінках царства «Акваріуму»,  очищаючи їх від бруду, жабенята намагалися своїми лапками  відліпити їх від стінки з криками: «Соні! Годі спати! Давайте з нами танцювати!» І тоді, опинившись на самому дні, бідним равликам доводилось свою роботу спочатку починати.

         Королева Золота Рибка лише мовчки спостерігала…

Може, вона не хотіла втручатися чи, може, побоювалась, що і їй дістанеться від невихованих жабенят, чи, може, « не царське» це було діло.

 І так би, напевне, вони і жили… Та ось одного разу жабенята  Квак і Квек в черговий раз наввипередки поїдали порцію корму равликів і при цьому знову сипали образливими словами: «Хто не встиг – той спізнився! І голодним залишився! Равлики наші, як мухи,  ледачі! Цього тільки сліпий і не баче!»

І тут сталося непередбачуване! Равлики не витримали! Вони цілу ніч повзли по стінці «Акваріума», щоб вибратись за кордони свого царства. І вибрались. І оселились на величезних зелених листках диво – квітки, яка росла поруч з «Акваріумом» у красивому червоному вазоні. Трошечки посумували за своїм царством, за своїми сусідами і навіть за грубіянами-жабенятами та й заспокоїлись. Тепер вони щодня ретельно протирали листочки диво-квітки від пилу, повільно переповзаючи з гілочки на гілочку, милувались сонечком, яке заглядало у вікно величезної кімнати, де жили дивні створіння Люди, спостерігали за ними, Людьми, і розмовляли про все на світі.

         А тим часом у «Акваріумі» склалася надзвичайна ситуація… Точніше, ця надзвичайна ситуація наростала поступово, день за днем, починаючи саме з того часу, коли з царства безслідно зникли равлики - санітари. Забруднився «Акваріум»! Його стінки потемніли, вкрилися мулом, вода стала напівпрозорою. Всім мешканцям царства стало бракувати кисню. І першою забила тривогу, звичайно ж, Королева. Вона зібрала всіх своїх підданих. Примчали на зібрання і жабенята. Бо вони давно вже зрозуміли, що натворили щось неймовірно погане.

Про це свідчили «косі» погляди членів риб’ячої сімейки, тяжке  охання дядька Сома. Бо він звик наводити порядок тільки на дні царства, а як очищати стіни – навіть гадки не мав! Декілька разів пробував, але тоді було «в загоні» його дно! А стіни «Акваріума» чистішими не ставали.

І тоді Королева Золота Рибка повеліла своїм королівським голосом: «Хто винен – тому ситуацію і виправляти!» Нарешті Золота Рибка згадала, що вона Королева! Та чи не пізно?

Жабенята поопускали   плечі, похнюпили свої завжди задерті догори носи і вирушили на пошуки своїх рятівників.

Чи довго вони мандрували, чи довго равликів шукали – про це відомо тільки їм. Але одного дня, з самого рання Королева прокинулась від різкого сонячного проміння, яке сліпило її . І не повірила своїм очам! На парадній стінці «Акваріума»,  повільно піднімаючись догори, повзли равлики. Біля них старанно ялозили лапками скло жабенята.

Тихе та мирне життя запанувало в царстві. Кожен тепер мав свої обов’язки і намагався старанно їх виконувати, щоб всім мешканцям підводного царства жилось добре і комфортно. Та найбільше всі переймались, щоб не образити часом когось із свої сусідів. Бо тоді і до вірної загибелі недалеко!

А від пустунів-жабенят ніхто більше слова поганого не чув! Бо не дурні вони! Зрозуміли, що зло, зроблене комусь, назад, як бумеранг, повертається.

А равлики їм ще один урок життя дали, коли пробачили ще й допомагати, рятувати кинулись.

Отже, щоб перевиховати, не обов’язково злом на зло відповідати. Якщо ти мудрий – зробиш для себе важливі висновки. А якщо мудрості бракує, повчися життю у інших, тільки при цьому завжди пам’ятай:

«Добро завжди перемагає зло. А зроблені тобою добрі справи до тебе ж і повернуться добром, тільки в сотні, тисячі разів більше!»

  Автор:                                                                                                                                                                                                                            

                                                                             Янченко Вероніка, учениця 4 класу                                              

Суперечка  крабів

       Жили собі у морському царстві два краба. Один був злий та лихий,  а другий добрий та працьовитий.                                                                                                    

 Якось вони засперечались, хто більше добрих справ зробить мешканцям підводного царства та й розійшлися.

     Злий краб пішов до першого невеличкого помешкання та й гукає:

-         Ей, чи є хто вдома?

-         Добридень, шановний, ви чогось хотіли? – відповідає господар – коник.

-         Дай мені якусь роботу! – закричав він так голосно, що той оглух.

-         Образився коник на таке звернення й пішов геть, і не став його слухати. Злий краб нічого не зрозумів і пішов собі далі.

     Добрий краб теж пішов допомагати своїм односельцям. Підійшов він до старенької убогої хатки, що стояла на краю безодні й постукав у двері.

-         Добрі господарі, відчиніть, будь ласка!

      Двері відхилилися і на порозі з'явилася старенька медуза.

-         Доброго дня, тітонько! Вибачте, що вас від справ відволікаю. Ось вирішив допомогти  своїм односельцям.

-         О, звичайно проходьте. Я сьогодні ремонт затіяла, а якщо й ви будете допомагати – це буде зовсім швидко! – зраділа  тітка – медуза.

     Вони дружно і швидко все зробили. І старе помешкання перетворилося на справжній царський палац. Добрий краб попрощався з господинею та й пішов далі.

      Він ще допоміг не одному морському мешканцю. У нього з'явилося безліч нових друзів, які його поважали і завжди були йому раді.

     Злому крабові все не таланило. Від нього всі відверталися і не хотіли з ним спілкуватися через його характер та лихі вчинки.

     Через деякий час зійшлися краби до купки. Виявляється, що добрий краб зробив безліч добрих справ, а злий – жодної. Він розсердився і пішов гать, ставши крабом – відлюдником.

     Отож завжди говорять, що добрі справи беруть верх над лихими вчинками.

Автор:

Онищенко Яна, учениця 4 класу

Чарівні зернятка

       В одному чарівному лісі, у дуплі старого дерева заховалася хатинка двох  гномів. Старший гномик був злий, заздрісний, хитрий, а менший веселий, добрий і милосердний.

     Старший брат дуже часто ображав меншого: то їжею  не поділиться, то смачніше відбере, то образливих слів наговорить.

     Менший брат нічого не міг вдіяти і змушений був терпіти витівки свого братця.

     Надворі була саме осіння пора. І гномики, як завжди, вийшли  попрацювати, щоб назбирати галузок на продаж, адже гроші на проживання  вони отримували саме від продажу цих галузок.

      Попрацювавши кілька годин, старший брат приніс зовсім невеличку охапку галузок,  а менший, ледве доніс свою ношу.

  На наступний день вони вирушили  на базар, щоб продати свій крам. Там до них  підійшла стара бідолашна жіночка і попросила кілька галузок, щоб натопити свою хатку. Старший брат сказав, що він тяжко працював, щоб роздавати задарма. А менший брат пожалів бідолашну і дав кілька гілочок.

      Жіночка подякувала  за доброту і сказала:

-         Яке добре серце ти маєш та приємний голос. Мені дуже хочеться зробити для тебе маленький подаруночок. В моїй кишені є три чарівні зернятка,  які я хочу подарувати саме тобі, бо тільки ти зможеш виростити з нього гарний урожай. Тільки- но вона сказала ці слова, як налетів вітер і старенька за мить  зникла.

      Цю розмову підслухав  старший брат і дізнався про чарівні зернята. Вирішив відібрати у брата  зернята, щоб розбагатіти  і нічогісінько не робити. Вихопив два зернятка, пішов до свого дому, розбив грядку, кинув зернята  і став чекати сходів, тільки руки потирає та мріє, як він заживе. А брата прогнав геть,  бо більше його допомога йому не потрібна.    

       Нічого робити меншому гномикові та й набридло вже терпіти знущання старшого брата. Затиснув він одне зернятко  в долоні і пішов геть. Знайшов у лісі  гарне дупло, облаштував його, утеплив. Потім скопав грядку, полив і посадив у грунт чарівне зернятко. Щодня добрі роботящі руки доглядали паросток,  а він ріс  щогодини. Через кілька днів грядка зарясніла  величезними, запашними, оранжевими плодами. Добрий гном пригощав всіх жителів лісу своїми гарбузами .

      Дійшла чутка  про диво-урожай і до старшого брата, у якого з чарівних зерняток, навіть паростки не з'явились.

      Прийшов і він попросити смачних гарбузів скуштувати. А менший брат у серці на нього зла не тримає  і радо пригощає, бо добре життєву мудрість знає, що  « добро  завжди зло перемагає».

Україна – це країна найкраща у світі!

Україна – це країна найкраща у світі!

Бо в нас дорослі  завжди  дбають,

Щоб  щасливими були  усі-усі діти!

Ми маєм право на навчання,

На турботу і любов.

Щодня від рідних ласку отримуєм,

А завтра хочемо це знов:

Мамусі нас щоб цілували,

А тата в різні ігри грали,

Бабусі більше всіх любили.

А дідусі щоб на руках носили.

Братики щоб нас захищали,

А сестрички модним штучкам

Всяким нас навчали.

 А ще щоб завжди пам’ятали

 Президент і дяді депутати,

Що найдорожче в світі –

Це, звичайно, ми – малята!

                                                 Штилюк Валерія, учениця  класу

                                               НВО «Грузька неповна сш-дз»

Зрадливі очі волошкові

Польові волошки світяться з-під вій.

А вуста шепочуть: «Не смій…не смій… не смій!..»

Розумію добре: в їх глибині тону,

Але сама не зможу, назад не поверну.

Спинися, мить чарівна!

Ти, серце, не тремти! –

В думках у нього інша – не ти… не ти… не ти!..

Кохання. Вірність. Зрада – відносні почуття,

Але так часто труять, вбивають сенс життя.

Черней Дар’я, учениця 9 класу

НВО «Грузька неповна сш-дз»

Перше кохання

Перше кохання – ніжне,

Тендітне, мов дитя.

Всі знають, безперечно:

Воно – двигун життя.

Кохання – це таємний подих,

Кохання – це перший вальс,

Юної долі несміливі кроки

І бути коханими шанс.

Черней Дар’я, учениця 9 класу

НВО «Грузька неповна сш-дз»

Якби я був Святим Миколаєм…

        День Святого Миколая є одним з найочікуваніших свят української дітвори, тому що в цей день відбуваються справжні дива!

В ніч з вісімнадцятого на дев’ятнадцяте грудня дітлахи з нетерпінням і острахом безліч разів зазирають під свої подушки…

З нетерпінням, бо сподіваються там знайти солодощі, а крім них, можливо, давно омріяні, а тепер загадані в подарунок від самого Миколая маленькі сувенірчики, всякі прикольні штучки, приємні і вкрай потрібні кожному із нас. Які не завжди насмілюєшся попросити у батьків, бо інколи і сам не розумієш,  для чого тобі це потрібно. То як же дорослим пояснити те, чого і сам до кінця не второпаєш. Просто потрібно і просто дуже хочеться!

З острахом відкидаєш край подушки, бо страшнувато побачити там різку. Хоч тієї різки вряд чи відхватиш у такий святковий день, але вже сам натяк про те, що ти вів себе протягом року якось не так, як би хотілось батькам, якби хотілось тобі… Неприємно і не хочеться згадувати і переживати ще раз вже один раз прожиті і давно забуті неприємні моменти!

Хоча, що стосується останнього, то, мені здається, це просто таке попередження від наших батьків. Адже всі ми знаємо, що Миколай – покровитель всіх дітей без виключення!

Раніше, коли я був малим, мріяв стати саме ним, Святим Миколаєм! Мені здавалось тоді, що у нього найкраща професія у світі, найприємніша з усіх робіт, яку б мені хотілось виконувати і яку б я завжди виконував залюбки.

Тож якби сьогодні сталось диво і я справді став Святим Миколаєм, то з радістю б виконав всі поставлені переді мною завдання, здійснив би всі, без виключення, бажання дітей… А ще обов’язково поклав би солодощі під подушки і в чобітки своїх батьків і всіх батьків у світі, щоб вони хоч на якусь мить змогли відволіктись від буденного життя, від безлічі проблем, які їм доводиться вирішувати щодня, щоб дорослі в цей день, смакуючи солодощами Миколая, посмакували неперевершеними моментами життя безтурботного, щасливого дитинства!

                                                    Погорельцев Сергій, учень 9 класу

                                                      НВО «Грузька неповна сш-дз»

*****

… Якби сталось диво, і я стала Святим Миколаєм, то дуже-дуже багато постаралась би зробити…

Спочатку я подарувала б безкінечне відчуття щастя та успіх рідним і близьким мені людям, моїм батькам. Хоча вважаю, що наша сім’я і так щаслива, і мрію в майбутньому саме про таку родину, у якій зараз живу я: про такого люблячого, турботливого, терплячого, відповідального і уважного чоловіка, як мій тато;  про таких красивих, розумних, самостійних, впевнених дітей, як моя сестра, для яких родина – це  все на світі; про те, щоб я змогла стати такою мамою, якою є моя – найкращою у всіх значеннях цього слова!

Тож якби стала Миколаєм, то постаралася б подарувати всім родинам саме такого щастя, у якому купаюсь з народження я. А ще – морального спокою і міцного здоров’я всім без виключення, але, в першу чергу, моїй хрещеній мамі.

А тепер головне – це діти України та усього світу. Якщо вже на мене покладена така відповідальна місія і я Святий Миколай, то, в першу чергу, чого б це мені не коштувало, я подарую усім дітям – сиротам батьків, дітям-інвалідам – здоров’я, моральну підтримку і впевненість у завтрашньому дні, а головне – незламну силу духу.

А для своєї рідної школи забезпечила б на багато-багато років  саме таке відчуття єдиної родини, яким живемо ми в ній сьогодні всі: і діти, і мої найкращі в світі вчителі.

                                      Пишна Ярослава, учениця 9 класу

                                       НВО «Грузька неповна сш-дз»

*****

…Ось якби я стала Святим Миколаєм, то, в першу чергу, обдарувала всіх дорослих, адже вони також, як і ми, дітлахи, заслуговують на це, а, може, навіть і більше. Тому саме в цей день  я б подарувала їм неперевершену, солодку мить щастя, створивши  їм справжню казку. По-перше, я б звільнила їх від усіх справ на цей день, щоб вони відпочили морально і фізично, по-друге, я б поклала їм під подушки ті подарунки, які їм вкрай необхідні: комусь - давно омріяні речі побуту, а комусь… - ліки, які вкрай необхідно прийняти.

Потім я полетіла б  над нічною країною, яка ще «ніжиться» в солодкому сні і обдарувала солодощами і маленькими подаруночками  кожну дитину, а на ранок влаштувала б усім справжнє свято, яке вони ніколи не забудуть. Дарма, що багато дітей зараз не вірять в Святого Миколая, але коли б я створила справжню феєрію: багато блискучого снігу, теплу погоду і веселі, щасливі обличчя людей, то кожен би зрозумів, що День Святого Миколая – це день здійснення мрій і сподівань, день радості і задоволення. А щоб мрії збувалися не тільки цього дня, потрібно мріяти і сподіватись на краще, потрібно ставити перед собою мету і щодня впевнено крокувати назустріч її досягненню, потрібно бути твердо переконаним, що все у нашому житті, в першу чергу, залежить тільки від нас.

                                     Покришка Антоніна, учениця 9 класу

                                       НВО «Грузька неповна сш-дз»

*****

…Бути Святим Миколаєм, це, напевне, дуже весело, але це і велика відповідальність. Купи листів з проханнями, які треба всі перечитати і які вкрай необхідно всі виконати! Не завжди діти просять під подушку солодощі. Часто вони відходять на другий план…

Ось я Святий Миколай і в моїх руках лист хворої дівчинки:

« … Я вірю, що ти, незважаючи на все, даруєш дітям надію. Допоможи і мені вистояти, побороти біль і страх. Хоч я не завжди була слухняною, але вірю, що ти не забудеш про мене. Подаруй мені, Святий Миколаю, сили і впевненості, терпіння мені і моїм батькам, щоб вистояти і пережити всі випробування, які приготувала мені доля, подаруй мені здоров’я… З нетерпінням чекатиму свого щастя із твоїх долонь…».

Тому я і не знаю, чи  змогла б впоратися з таким нелегким завданням, але якби вже стала Святим Миколаєм, то з-поміж безлічі подарунків, в першу чергу, дарувала б людям надію!

                                            Семенова Юлія, учениця 9 класу

                                              НВО «Грузька неповна сш-дз»

Онищенко Яна, учениця 3 класу

НВО « Грузька неповна сш-ДЗ»

Бурулькова сімейка

Бурулька-мама,бурулька тато

І маленьке бурульченятко

Сімейка дружна і весела

Поселилася під стріхою у мене.

Це диво новорічне побачить кожен,

Хто має фантазію і уявляти може.

Вдень,коли сонячне проміння їх лоскоче,

Сімейка аж до сліз регоче.

А ввечері,під місячним сяйвом,

Вона дзвенить , виблискує і від морозу тріпоче.

Бурулькову сімейку  я бачу  щодня

Вона точнісінько як наша сім я.