Рядовий ЇЇ величності – піхоти

Моя розповідь про мого земляка- визволителя Лютого Івана Федоровича, рядового стрілецького полку, який в жовтні 1943 року  прибився до одного з стрілецьких полків третього Українського фронту, що вели визвольні бої за звільнення Криворіжжя від німецьких загарбників Натерпівся чимало під час окупації. Холод , голод, примусові роботи в полі та риття окопів. Ось що розповіла жителька с. Грузьке Кочубей Галина Іванівна.

«Батько розповідав ,що своїми очима бачив як в період окупації  п!яний фашист  за якусь провину, чи втіхи- ради взявши за ніжки єврейського хлопчика вдарив його голівкою об гусеницю танка. Жалівся , що навіть час не зміг стерти цю жахливу мить з  його пам!яті. Ховався  в степу від облав фашистів, які відловлювали молодь для відправки в Німеччину на примусові роботи  . Переховувався в скиртах соломи, їв кукурудзу знайдену в степу. В один з таких днів на нього натрапила полкова  розвідка  Червоної Армії. Одне було прохання в мене до командира-запишіть мене в таку книгу, щоб якщо загину сповістили моїм рідним. Так розпочалась військова біографія  рядового Лютого. « Мене накормили, переділи ,  а таких як я новобранців було декілька десятків, дали гвинтівки сформували декілька груп призначивши командирів і вже наступного дня кинули в бій».

Батько про той перший бій розказував так – згадує дочка Галина Іванівн « не пам’ятаю чи стріляв чи ні, але бачив падаючих воргів, тому після бою  мене трясло як у лихоманці. Один з досвідчених бувалих солдат , прізвище Козлов, скрутив мені «козину ніжку» і дав закурити. То була моя перша цигарка» .Ось таким був для мого земляка перший бій  з якого більша частина його нових товаришів-новобранців залишилась лежати на полі бою.

Найбільш частіше батько згадував про бої в районі с. Недайвода - згадувала Галина Іванівна.  «Село декілька разів переходило з рук в руки воюючих сторін. Стояли в окопах  по декілька діб, замерзши до посиніння. Наші війська несли значні втрати, але був наказ тримати оборону в районі села Недайвода любою ціною і тримали. З усіх свої товаришів, що були набрані разом з ним в жовтні 1943 року залишися він один, а решта сплять вічним сном в землі Криворізькій. Потім була Яссо-Кишинівська операція, де він проявив героїзм і відвагу та військову хитрість виніс з оточення в яке попав  полк полкове Знамено. Потім в одному з боїв контузія  від розриву снаряду, осколки якого носив в своєму тілі до самої смерті. Війну закінчив на озері  Балатон, маючи на грудях орден Червоної Зірки, орден Слави 3-го ст., медаль « За відвагу». Після Перемоги служив ще два роки строкової службу в Одеському військовому  окрузі. Після демобілізації відбудовував розрушену війною  сільськогосподарську інфраструктуру  в будівельній бригаді колгоспу, а потім радгоспу- столяром. Помер в травні 1999 року. Похований на

цивільному кладовищі с. Грузьке. В заключення нашої розмови Галина Іванівна сказала: « Його немає з нами, але душу  дітей і онуків зігріває гордість за те, що він у нас був ось такий : воїн –визволитель КриворізькоЇ землі .орденоносець, сумлінний працівник сільськогосподарського виробничого фронту, просто хороша щира людина, люблячий батько, дідусь".

                  Учениці четвертого класу Щербина Аліна , Онищенко Яна